Ого!
Ми вперше спали до 10тої. Ми вперше не самі прокинулись, а нас розбудили. Ми нарешті просто поспали як люди в затишних ліжечках. Зірвалась,і ойой треба по-шуріку збиратись, адже Умань чекає, а Руслан з Валею чемно запропонували нас відвезти та забрати. Словом, ми взагалі не напрягались, у нас було все...
Поки помились, почистили зубаки(не купуйте дитячу зубну пасту, бо я мало її не зхавала, поки чекала сніданку) нас уже чекав сніданок. Та до чого ж смачний йолки! Сир, сметана, полуниця омноном. Ми швидко то зпелесосили, а в Наталі певно був включений режим: максимум
 Ну що го одягатись? Та манала я одягатись!!! Пішла в тому, в чому спала. Можете висловити мені своє фе, але мені так було по боку...
Дізнавшись, що вхід у парк коштує чималі кошти — нам довелось уже використовувати кредитки. 20 грн на двох — то не кльово. Ну що знімемо по сотні? знайшли банкомат і відносно все було кльово, бо ми вже за 3 хв від парку. 30 чи 35 вхід? Багацько. Нам звичайно радили через паркан дальше перестрибувати, але ми провтикали такий шанс.
 Коли нам казали дивіться на карту парку біля входу — ми думали, та шо там в тому парку такого великого, що аж треба на карту дивитись. Ми помилились. Куряча ланєга парк був дійсно здоровацький. 
Воу-воу-воу.
Запаморочення в голові. Поки ми тішились — мені стало зле і я була тупо в космосі, прийом Місяць, прийом Венера, як справи на Марсі?  От чого багато там було — так це людей, я не люблю в парках людей, в парку я люблю почитати, послухати улюблену музику, поговорити про якісь важливі -цікаві-особисті речі. А тут люди, повно людей. Екскурсія йшла повним ходом. Я не подобалась сама собі за те, що я забиваю парк своєю персоною. 
Дайте хоть трішки спокою! Я вимагаю, щоб люди закрили рот на замок, а вода підкрутила свій шум на повну гучність. Егоїстично ж, не?  Ви коли-небудь вчили когось вишивати без нічого? Без голки нитки чи полотна? А я Наталю вчила паличкою на землі малювала дирочки та як правильно робити хрестики)
Піднімаємось кудись вище і тут опача!!! Я беру за плечика рюкзака і згинаюсь, а Наталя підкидає його. Ми трохи здивовані нарешті збагнули, що ми після того всього тривалого часу без рюкзаків. Аж трохи попересирали. То вже як тобі горб ампутували. Бо той рюкзак — то вже частина тіла. Дай Бог аби він таки і був моєю частиною тіла і я подорожувала-подорожувала-подорожувала… Без кінця і краю. Ех, може б то почати знаходити собі якесь циганча? Вони ж постійно в дорозі, знайду собі циганського легіня з бравим конем, хоча, ні, для чого такі крайнощі? Наталя казала, що цигани і так вкрадуть мене за мої очі попрошайки.Та добре-добре, парк, що ти такий великий, але то таке сонце. І піти геть — не підеш, бо цікаво шолі. Тільки б сонця поменше. 
Що цікавого було — так це дорога мурах.
Направду ще ніколи не бачила такої доріжки з мурашок на всю широку стежину.  Але хоть десь ми знайшли відносно спокійне місце. 
В парку безперечно було гарно, я почувала себе майже вільною, без нічого, серед життя, яке буяє на природі.  
Але власне після всього побаченого хотілось більшого. Певно вже би мене мала вразити велика китайська стіна. Власне просто побачила це і подумала про Китай і самураїв.Йшла вже третя година нашої прогулянки. 
Ми гуляли, десь пахло шашликом, а ми звиклі до голоду продовжували наминати не їжу, а кілометри.Флора тут насправді вражає.Купиця всього різного! На будь-який смак. Сер, вам листа округлого, круглого чи трішки підігнутого? А мо ви бажаєте щось екзатично червоного? Чи довгастого? чи зовсім маленького? У нас є все! Що ви, не переймайтесь  - говорив мені офіціант у моїй голові, який був судячи з всього щей богом рослинництва.  От чого мені не вистачало тут — так це дикості. Я хотіла грязної голови, важкості на плечах та невідомості. Хочааа невідомість ще попереду! Бо вночі доведеться думати з Наталею куди нам поїхати дальше. Якщо будете у Умані — обов'язково відвідайте парк, щоб дати розслабон всьому, але не шукайте собі екскурсовода, шукайте місця, де немає людей, бо так цікавіше і вам і вашій голові. Гуляйте пішаком не півгодини, а стільки, аби ви встигли хоть частинку всього побачити. Не спішіть і візьміть з собою хавку 

Набридло нам словом лазити вже в одному місцю та по різних куточках. Підемо в центр? На виході з парку красувалась отака от машинка цікава  Біп-біп мазерфакерс! 
Не пам'ятаю хто і не пам'ятаю де, але нам казали, що люди в Умані не з найкращих. Ми особливо не помітили, тому міф зруйнували, хоча сварки між водіями добре почули
Місто магазинів! Чесне слово, де не глянь — продуктовий магазин. Але їжі там особливо і не було. Шукали пікнік, круасани і того не знайшли. Тому я підзаряджувалась половиною батона та плавленим сирком.Оскільки мені того батону було забагато — я вирішила поділитись із товарищами голубами.
 Що мене засмутило, так це бабусі. Жаль охопив мене… Бабуся ходила по тому ж сквері, де ми поїли і вже годували кришками голубів. Бабуся лазила по урнах у пошуку речей, які їй знадобляться. Вона допивала чиєсь залишине пиво… Але знаєте, вона посміхалась. Вона посміхалась своїми від сили десятьма зубами і робило тепло. Так посміхаються люди, у яких, окрім посмішки нічого не залишилось.І страшно...І шкода. Нерівність була завжди. Комусь менше щастить, хтось більше пахає, а в когось дім — це вулиця, а сніданок он з тієї третьої урни. 
Я б нікому не бажала такого собачого життя.  
Треба буде якось нагодувати безхатьків у Франківську. Хоча якось намагались. Мали свіжий торт і пропонували людям, які рились на мусорці у пошуку їжі. Ті відмовились, боялись певно, що ми підсипали туди щось.
Ну ну не будемо про погане! Краще підемо трохи дальше по місту!
Мароживо купили і пішли знову присісти на якійсь лавочки уже в іншому сквері. Купа голубів! Як у Франківську. Фонтан геть чисто там був засраний.Одна-дві цікавих лавочок, та не більше.
Тільки в Умані ви зможете побачити ремонт чогось від 40 до 17 грн, а не навпаки!
 Хм, вирішили ми купити Руслану та Валі хоть щось! Адже якось не зовсім гарно получалось.
Ну знову премося до банкомату, адже вирішили купити якогось винця та тортика.
Запитали продавця морозива, де магазин кондитерських виробів і го шукати. «Вацак» — таки знайшли! Купили тортіщє «Тірамісу» — смачний холєра ясна! А потім направились шукати вино. Люди порадили нам зайти у якийсь супермаркет, тому ми не обдумуючи завалились туди. Як добре, що в Наталі був паспорт! Бо хто ж мені дасть 18? а Наталі хто?
Божечки, я вперше вибирала сама вино! Та я вперше сама купувала алкоголь азаза
Зупинилась на грузинському, напівсолодкому.
Наталя пафосно жувала жуйку тому касирка навіть не питала паспортос 
ну шо ми готові, тому дзенькаємо Руслану і чекаємо їх.
Досить швидко за 20 хвилин ми вже їхали у машині, а згодом були уже в домі, який уже став уже фактично рідним.
— Шо це ви мені взятку принесли? — почули ми від Руслана, ото дивацький хлоп!
 МИ ж від щирого серця, хоть щось !
У нас ще було дві години до вечері так точно.  Поки Руслан лагодив свій байк чи що там у нього ще було у гаражі, ми обписували трохи щоденник і балакали весь час з Валею. Переважно про котів та псів
У них до речі було повно кошенят, яких Руслан дуже смішно годував, заряджав як автомат і засував голову в молоко.
І ще три собаки) такі хороші-хороші. І глуха кішка Оля,і кури і свині!
Поки готувалась вечеря ми вирішили псіханути і поїхати не за маршрутом, а трохи добре його змінити, та наступним містом все ж залишалась Вінниця, яку ми осилити мали завтра.
За вечерею смачно поїли, випили вино, я до речі непогано як для першого разу вибрала вино, плюс мені. І зхавали трохи торта. Ну шо? Язик розв'язався? Ну го балакати про політику. Плюси та мінуси Майдану, теперішньої влади і тд.Один каже одне, другий — інше.
Прокидатись ми мали о 7 ранку, тому вирішили швидко лягти та не тут то було! До першої ночі спори, суперечки  та балаканина. 
Завершилось все нічим по суті, бо в кожного своя думка, яку не зміниш.
Лягаємо спати, Наталь? Нам таааак рано вставати!