Коли спиш як дитя — весь світ здається милим. Міцний сон, якому не завадив навіть Васька. Прокинутись в 8 ранку не дуже весело, але спати — то занадто марно і низько, коли у тебе є тільки день, щоб побачити щось нове. Вмились, причесались і го в Мануфактуру,де було насправді красиво.Можна було себе відчути в Амстердамі.Кльовезні ж будиночки. Шкода насправді було, що малолюдно, бо хотілось трохи бачити людей, окрім нас двох та ще двох хлопців на лавці.Але з іншого боку ніхто нам не заважав просто прогулюватись та балакати. Про своє, про інтелігентне, марихуану наприклад в Амстердамі. Це прикольно обсидіти всі лавки, які були, тільки томущо нікого там немає і ніхто там не сидить, окрім твоєї дупці звісно.Трішки прогулявшись вирішили рушати. Автобусів не було, тому зупинили якийсь бус, за який(ов факінг шит) довелось платити десєтку.Але то не бідово, бо нас знову зустрів Київ. 

Майдан.

Територія смутку. Навіть ступаючи по дорозі боїшся зрушити якийсь камінчик по якому ходили люди в дні протистояння. Сльози на очах, щось застрягло в горлі і тишина...і спокій...і тривога десь у тобі. Йдеш і хочеться сказати до кожного портрету: пробач усім тим, хто поліг за тебе. То власний простір свободи, то власна схема всеможливості. Я стояла на мості і хотілось скавуліти, як собака в якої помирають тисячі хазяїнів одночасно. Люди тримали дистанцію голосових зв'язок.Люди не порушували спокійність… Все ще несли квіти, все ще запалювали свічки і все ще молились. Атмосферність вражає не так базовими речами, а деталями. Все ще бачила на барикаді плями від крові. Якщо подивитись то можна угледіти не просто фото загиблих, а відчути їх погляд на собі. Якщо придивитись, то можна побачити їхню душу.А як уявити — то ти побачиш не просто фото відважних очей, а те як вони останній раз обіймали своїх батьків, цілували коханих та сміялись з друзями. В той момент я згадувала ті моторошні дні, які мені довелось пережити хоч за комп'ютером, але з невимовним стресом, бо боліло.
Звернув мою увагу і марш молоді, які вигукували: Слава Україні та Героям Слава. І співали всім відому пісеньку про Путіна
Зовсім скоро ми зустрілись із Андрієм, який чемно погодився поводити нас по Києву. Наш мєсний гід!Михайлівський, а згодом Софіївський собори, де знову грав мій улюблений дідусь.Запам'ятала його ще з часів Євро. Цього разу була: Ніч яка місячна… ну хіба не краса? Зняла, сфотографувала і згадала, що упс! тут знімати не можа. Але то вже так, до слова. У соборі я не прислухалась, не вдивлялась, а внюхувалась, якби то не дивно не було, але я відчувала запах Київської Русі. Ти нюхаєш стіни і бачиш князів. Раз ніздря — з'являються бояри, два ніздря — з'являється дружина. Я запишалась своїм носом. І байдуже, зо він від сонця згорів. 
Потім була Мати-Батьківщина або як каже Наталя — Баба з мечем. Це вже була нарешті вдала зустріч, бо ми до неї дійшли і вона нікуди не втекла. Музей та парк Великій Вітчизняній вже бачила не разово, але для мене війна це не те місце, де я хочу бути.Тому я трохи далека від того, хоча це мабуть тому, що це я не переживала. Це не моє місце, але це те місце безперечно, яке потрібно берегти.
Ти ба! Настуня у Дніпрі! Вперше!Намочити ноги — це космічно. Адже весь день втомлений від палаючого сонця, а тут шквальний приплив енергії.Танці, співи — і все це Дніпро.Ми будували замок, якого потім знесли хвильки.Якийсь чоловік, коли я бігла до води, лякав мене Нептуном, але, коли я сказала, що я Русалочка — він припинив верзти дуниці. Я відчувала себе людиною, що жила до нашої ери, бо з патиком бігала по воді у спробі спіймати рибку.Жєль не вийшло.
 Після Дніпра відправились знову на Майдан. А там вже не те… концерт. Я звичайно не проти концертів у місті, але коли я бачу похоронний вінок і за метр від нього людину, яка танцює під музику — мене верне. Мене дерла совість. Я не змогла там знаходитись, хоча пісня під пінк флойд мені сподобалась: ві донт нід но акупейшин, хей путін лів юкрейн елон — якось так було. Та стомлені та находжені ми хотіли відпочити. Тому попрощались із Андрієм і го на наше місце дислокації, до Христі та Роми.
Чим ще запам'ятався Київ — так це пісня проти фашизму особливо у нашому виконанні: вмєстє протів сбербанка!
А ще мужиками з голубами. Я постійно просила Наталю стерти з чола надпис, що я з Франківська, бо ті голуби постійно напрягали.
А ще дітьми, особливо Лєною, яка сказала, що вона народилась на канаті. Наслухались від Лєни уроки як добитись свого. Побачили що росте істінна блонда, яка одружиться на папіку і ходитиме за шмотками, ех дівчинко
По дорозі до квартири ми слухала від київських хлопців типове кискання, на що я гавкнула. І от диван. І от відпочинок. Позалізали у спальники, щоб спати, але перед тим треба у було у любий щоденник зробити записи, я дописала як-небудь і просто здалась, здалась спальникую І полинула у глибокий сон.